myzko

Ще одна результативна субота.
Закриття сезону, крайні стрибки. Зранку насилу зібрали народу на один підйом, а згодом їх було вже два.
Компанія підібралася шикарна. Було дуже весело. Небо спеціально для нас спустило хмари понижче і ми мали велике задоволення виконувати стрибок крізь хмари. Було відкорковано в двері і розпито святкову пляшку шампанського прямо в літаку під час набору висоти. Вихід з ЛА "в молоко" це захоплююче. Купа емоцій. Я виконав свій перший вихід "на мотор". Вдихнув хмаринку, потім трохи відкашлювався на землі. Не обійшлося без приколів, один "ручнік" присоснився через неправильне скидання спортсменів на помилковому курсі в умовах ускладненого орієнтування. Але це не зіпсувало свята, а внесло додаткові емоції.
Дуже тішуся, що познайомився з усіма цими людьми. Неймовірне відчуття братерства і єдності.
До зустрічі в новому сезоні.

Субота, друззя мої, не пройшла повз мене і маємо другий класичний парашутний стрибок на базі клубу Параскуф, аеродром Бородянка.

 

Останнім часом погода для мене ділиться на погану і стрибкову.

А тепер спробуйте порахувати середню кількість монтажних зклейок в секунду.
Маю на увазі, де самий жир.

Останній тиждень дико плющить мене це відео. Мало не обхезився заодно з героєм ролика.
Живи довго, дядько!

В суботу 12 вересня довелося мені побувати на аеродромі Бородянка і виконати класичний парашутний стрибок з висоти 800 метрів з літака Ан-2. Правда, в сертифікаті написали, шо з вистоти 1000 метрів, це, напевно, такий спеціальний подарунок в 200 метрів для любителів попонтуватися перед знайомими. 
Дропзона Бродянка ето вам не тут, за час її діяльності, наскільки я пам*ятаю, в небо було викинуто більше десяти тисяч чоловік.
Новачки, або, як кажуть місцеві, "пєрворазнікі"  виконують стрибки з парашутами Д-1-5У(навчально-тренувальний) та десантними Д-5 та Д-6. Відрізняються вони тим, що 5У краще керований і не потребує від парашутиста ніяких дій по розкриттю основного купола, а в Д-5 та Д-6. Тобто розкривати купол розчековкою можна в кожному з типів парашутів, але для першоразників на Бородянці саме так практикується: 5У - розкривається автоматично, Д6 - ривком кільця.
Перед інструктажем я записався в журнал, розрахувався за стрибок (перший - 240 грн, решта - 200), заповнив анкету та підписав документ про те, що повністю  усвідомлюю ризик виконання стрибка та не маю протипоказаннь  до нього. 

Інструктаж для групи близько 100 чоловік було проведено за 3 години, ми розім*ялись, відпрацювали відділення від літального аппарату, удар об землю під час посадки, ситуації часткової і повної відмови парашута, польову укладку. Після інструктажу було запропоновано арендувати комбінезони та берці тим, хто не мав підходящого одягу та взуття, а також відбувся запис бажаючих на відеозйомку. Ще відібрали группу бажаючих виконати стрибок з Д-6. Інструктаж закінчився і 100 рил, як стадо слонів тупаючи берцями, почухали на старт.
На старті працює їдальня з серйозними борщами, кашами і салатами, а також вагончик "десант" де можна придбати прохолодні напої, пиріжки-бутерброди та пиво.
Власне, стартом називається майданчик, обгороджений стрічкою, де розміщені місця для розборки парашутів, їх укладки та розміщення в їх підвісних системах парашутистів.
Їснує такий порядок на ДЗ Бородянка: в першу чергу стрибки виконують ті, хто замовив відеозйомку, потім ті, що стрибають з Д-6, далі - решта. Таким чином, при середній тривалості підйому 25-30 хв нам ще нескоро світив старт і ми вляглися загоряти на травичці поблизу вагончика з пивом.

Зоріяна відпрацьовує відділення від ЛА способом "макака". :)

Ми довго розважадися як могли: пили-їли, розглядали спортсменів на "крилах", захоплювалися швидкісними посадками спортсменів, зльотами-посадким-наборами-розворотами місцевих 
Ан-2

та Л-410
.
На Л-410 підйоми виконувалися для спортсменів, котрі виконували стрибки з великої висоти, для першоразників і любителів класичних круглих "дубів" є старий добрий надійний Ан-2.

Ближче до 17 години підійшла наша черга. Зрештою, нас вдягнули.
Миша й Кіт.

Я.

На нас начепили парашут, запасний парашут зі страхуючим приладом, дали під грудну перемичку спеціальну торбу для польової укладки, щоб було в чому нести парашут після приземлення.
Д-1-5У - найважчий з усіх парашутів, тому стояти шеренгою в очікуванні посадки Аннушки було трохи нудно. не те, щоб мені було важко, але якось швидше починаєш скучати, коли на плечах більше 20 кіло і вони підвішені (на мені, принаймні) дуууже туго. Інструктор, котрий на мене вдягав систему, двічі намагався защепити на мені грудну перемичку і тільки на третій раз таки зміг зтянути зі словами "ну ти й вдихнув" :)

Як бачите, перемичка все ще не зачеплена :)

Ми посідали прямо на земля де стояли і чекали посадки літака для нашого підйому. Нас було розбито по вазі. Спочатку виходити мали найважчі. В нашій групі було 10 чоловік: 4 з Д-6 та 6 з Д-1-5У. Спочатку виходять шості, потім ми. Серед "п*ятих-У" я був другий по масі йшов би за хлопчиною з протилежного  лівого борту. За правилами першим звільняють лівій борт, де двері, потім правий.
Нарешті наш Ан-2 сів, заправився і чекав на нас.
Після того, як ступив на борт - дорога на землю одна: чрез двері на висоті. Ніхто не сідає назад в літаку. Випхають коліном, або просто викинуть за ноги.
Я заліз в літак, сів на своє місце. Місце моє було навпроти дверей. Для інструктора це як поїздка на маршрутці, все просто і невимушено, спортсмени теж скучають в літаку. Злітна смуга в Бородянці грунтова, тому зліт був ніби ти їдеш на газоні по полю зі швидкістю 100 км\год, трясло непогано, але потім настав момент відриву: ніби подовбане поле замінили на рівнесенький асфальт. Настрій супер. Особливо підіймають дух такі штуки як нас підбадьорював випускаючий: демонстративно показував  жести рукою типу "все ок", "все класно", а у відповідь ми робили те само.
А потім інструктор відкрив двері. Стало шумно і вітер обдував нас.
Отут почалося трохи стрьомне, бо побачив в двері я приблизно таке:

На цьому фото висота приблизно 4000 метрів, але повірте, з 1000 в очах першоразника все виглядає так само.
Пілот шось намудрив і замість двох проходів над посадочним полем по 5 чоловік, довелося випускати всіх в один прохід. Інструктор голосно командував і поспішав, один за другим з активною допомогою випускаючого в двері пішло 6 чоловік з лівого борту і от я перед дверима. Поспішаючи, аби як поправив лямку на сраці і в двері. Удар по касці і прискоюючий поштовх від інструктора -  і в вухах свище. Як не дивно, не розгубився, лечу, чекаю динамічного удару. Удар є. Легенько теліпнуло і я вже дивлюся вгору, перевіряю чи все нормально з куполом. Купол цілий, перехлесту нема, обертання нема. Погано обтягнута лямка з*їзжджає зі сраки, вишу на ножних обхватах. Досить комфортно. вітру нема - штиль, все тихо, вгорі рокоче наш літак, поруч теліпаються сусіди. Спокійно розчековую автомат запаски і починаю виглядати місце для посадки. Парашут класно керується клевантами, трохи покрутившись, відмовившись від посадки на стадо корів, орієгтуюсь на вишку і йду на середину посадочного поля. Поруч в блакитному комбінезоні Юрій Санич - дядька, мабуть, пенсіонер вже, йдемо одним курсом.
Інструктор ще на землі казав, як готуватися до приземлення. На висоті близько 100 метрі треба "включити мізки" і готуватися, ноги там і все таке. Як з*ясувати висоту без приладу? Інструктор казав, жартуючи, ну якшо на полі їжачків бачите, то це вже приблизно 100 метрів. От і я лечу і думаю собі чи побачив би я там їжачків, якби вони там були. 
Земля, як і очікувалося, настала неочікувано. Удар, перекат, лежу на траві, бачу небо. Красота. Погасив купол, відстібнув запаску, зкинув шолом і ранець.


За 9 метрів від мене лежить мій купол.
За нами ведеться подвійний візуальний контроль, тому тільки встав і перевірив, що все нормально, руки-ногі цілі, показую хлопцям в "апельсині" ( машині яскраво-жовтого кольору, що забирає приземлених з поля) що все ок і приступаю до польової укладки. Зплів косу, запакував у торбу, несу до найближчого парашутиста, того самого діда Юрія Санича. Потім до нас підгрібає ще двоє наших.


Апельсин

Кидаєм торби в ГАЗ-66 і топаєм на старт, машина їде за рештою.

Про Ан-2, їжачків, посадочних корів та заcмагання на аеродромі - завтра. а сьоння - фото для затравочки.

Повернувся з гідропарківської качалки.
Власне, шо звідти виніс:

є там така тьотя, котру, хто туди ходить, більш-менш регулярно, бачать частенько. Кілограм 110 в тітоньці. Не сала, а саме м*язів. Біцепс як моя голова.  Напевно, місцеві її люблять і поважають, хароша така тьотя. Як каже Жека, "я її боюсь"...

Так от: раніше помічав цю Гераклессу під час її тренування на котромусь снаряді, а сьогодні побачив, як вона приходить. А приходить вона, звичайно ж, вдягнена не в трико чи спортивну форму, а в повсякденному одязі, в спідниці і блузі. Я й задумався, а це ж вона десь працює. Не на базарі ж кавуни вантажить... Отак і шкода мені стало тих мужиків, що з нею працюють... Ето ж вона як стане, руки в боки, і як зкомандує " у шефа нарада!". Жуть, правда ж, френди? ;)

 

Гуляв по Коцюбинському і вгледів отаке.


Красіво жить, так сказать... 

11 августа 2009 г. экипажу Ан-225 «Мрія» был вручен сертификат, свидетельствующий о внесении рекордного полета самолета в «Книгу Рекордов Гиннеса». Так международная общественность отметила перевозку на самолете самого тяжелого в истории авиации моногруза – генератора весом 174 т, который транспортировался вместе со специальной рамой. Таким образом, общий вес груза составил 187,6 т.
Как сообщается, этот генератор был доставлен из Франкфурта (Германия) в Ереван (Армения), где он необходим для новой электростанции. Ввиду горного ландшафта и отсутствия в месте назначения морского порта, доставить груз можно было только по воздуху. С этим смог справиться только самый большой в мире самолет – Ан-225 «Мрія».
"Получив от компании GS Engineering & Construction (Южная Корея) заказ на доставку этого груза, специалисты АНТК им. О.К.Антонова рассчитали, что при весе генератора в 174 т и длине его опоры 9 м, нагрузка на погонный метр кабины самолета составляла более 19 т. Это значительно превышало допустимое значение в 10 т. Для снижения этого показателя инженеры «Авиалиний Антонова» совместно со шведскими коллегами из компании ALSTOM – изготовителя генератора - разработали специальную раму весом всего 16 т. В результате удалось достичь требуемого распределения нагрузки и уложиться в ограничения по посадочной массе самолета по условиям аэропорта Еревана", - говорится в сообщении.
Таким образом, сообщается, что «Мрія» стала абсолютным мировым рекордсменом в тяжелом весе – на ее счету рекорд по перевозке максимального коммерческого груза 247 т, максимального коммерческого моногруза 186,7 т, и абсолютный рекорд грузоподъемности – 253,8 т. Однако главное – возможность «Мрії» доставлять необходимые людям грузы, которые не могут перевезти никакие другие виды транспорта.

На счету Ан-225 "Мрія" 240 мировых авиационных рекордов.
Как самолет, поднявшийся в воздух с максимальным весом (взлетная масса 640860 кг), и на котором установлено наибольшее число авиарекордов, Ан-225 "Мрія" занесен в Книгу рекордов Гиннесса. 

- Ну має ж бути якийсь "захист від дурня"?
- Та я його сам зламав...

Пам*ятаєте, років 10 тому був такий гурт "АРМАДА"? Ну, це ті, що "нєнавіжу вєсну" і "атлантіда". Єсть мнєНіє шо вони неслабо попередили час. Хочу сказати, що зараз вони б зі своїм репертуаром опинилися на хвилі і просто роздирали б на шмаття конкурентів і публіку. А в їх час шось недоотримали визнання, здається мені.
Півроку ношу їх альбом в коммунікаторі. Слухаю. Прусь. Задоволення отримую. Класно пропрацьовані тексти. Сторч!
А ви згодні з моєю тезою про те, що Армада якось несвоєчасно? Знаєте схожі випадки?

Складається така тенденція, що хороші фільми не знімають в кашетованому форматі. "Бої юез правил" (fighting) не радують ні сюжетом ні грою акторів. Цікавими мені були тіль нью-йоркські пейзажі і антураж. Загалом, корисним мені цей фільм виявився лише тим, що під нього мені вдалося поспати на суперлюксовому кріслі півгодинки.

Сірожа Тарасєвіч.
Такий молодий. Офіцер РВСН. Синові всього рік. Ніби-то недавно дітьми рибу ловили, а тепер треба уяснити що його вже нема. Він наостанок лишив лише погляд.
Світла пам*ять.

На початку четвертої години останнім часом в рило світить місяць. Нафіга?

Другий день сплю на пузі. Кросівого такого червоного кольору я. З вцілілого дупа і ще кой-какі органи. Решта прямо вказує, шо я тепер не тока вождь красноглазих, но й краснокожих по совмєстітєльству.

Дякувати моїм золотим друзям, маю баллон пантенолу, вдало зпертого з одного місцевого підприємства в рамках підвищення рівня охорони праці.
Напшикав піни на спину й плечі: я одтепер снєгавой чілавєчєк!
Засмагати повільно і систематично, як показує практика цього року, не мій спосіб. Експресс засмага з усіми прелєстями і наслідками - от мій вибір. Дурдом.

Почитав блог Онотолє Васермана. Ти диви, справді жидівське гнойне отродіє. Гамно такоє, це ж треба бути такою істеричкою.